Глен Грант | Війна: кожне життя – важливе!

Глен Грант, дипломат, Експерт з захисту, Балтійська Фундація Захисту, Великобританія. Oксана Давида (Oksana Davyda), Канал Kontinent Media Group, США

Оксана:

– Дуже рада вітати вас знову, пане Грант. Я є під враженням вашої чудової статті, опублікованої нещодавно, де ви ділитеся ідеями і думками про покращення діяльності ЗСУ в час війни з Росією, то ж дозволю собі виділити деякі теми. Вже 12 місяців пройшло з часу 24 лютого 2022, з часу великомасштабного нападу, і ЗСУ показали чудові результати бойових дій. Але незважаючи на перемоги і могутній впертий захист в місцях, для прикладу, як Бахмут, не все добре з керівництвом і організацією  війни. Незважаючи на заклик «ми віримо ЗСУ», навіть ця організація не може бути досконалою через таке серйозне зростання і зміни, що сталися так швидко. Чи ви вважаєте, що таке швидке запровадження всіх змін, щоб втілити в життя вашу ідею «нової культури армії – КОЖНЕ ЖИТТЯ Є ВАЖЛИВИМ» можливе?

Глен:

– Я вважаю що так, зміни можливі, і вони можливі вже в короткий   час, і це мали б бути зміни з верхівки, від Зеленського, від Залужного, це має бути чітке рішення: життя не можуть втрачатися намарно. Ніхто власне зараз цього не говорить: Життя повинні зберігатись, воювати треба розумно, бо генерали і полковники мають розуміти важливість життя , адже мертві НЕ МОЖУТЬ ВОЮВАТИ!  Кожний втрачений солдат коштує країні дуже дорого, це ж цілий скарб! Це не тільки втрата для родини, яка буде відчутною трагедією ще 30–40 років, але ж ви маєте знайти нового солдата, якого треба тренувати і підготовити. Це не має жодного сенсу, якщо хтось не повинен загинути, ви повинні не дати їм загинути. Політичне рішення було щодо Бахмуту – тримати його, не відступати, але це є дуже дорогим рішенням, і чи ми розуміємо, що це означає для військових сил. Занадто багато втрат, занадто багато досвідчених військових гине.

Ви маєте зберігати життя, якщо це можливо, не дати загинути людям, бо ви будете потребувати їх завтра. Вас чекають великі битви попереду, ви не можете виграти війну просто вбиваючи людей з іншої сторони, ви мажте перемагати їх  вживаючи свій розум. Росія буде переможеною тільки коли ви оточите їх, візьмете в полон, і вони почнуть втікати. Докази такій тактиці є в Другій світовій війні.

Оксана:

– Так, ви маєте рацію, це про якість, не про кількість. Ви власне сказали про те, що ЗСУ страждають від недостатку «курсу єдиної армії» Командир під час бою є царем і богом, а не лише старшим по званню офіцером, і це співзвучно з стандартами НАТО. То ж як це змінити швидко, цей старий менталітет, бо ж кожне життя важливе.

Оксана:

– Зміни були, ще з 2015, коли генерали дозволяли бригадним командирами приймати рішення, але цього стало менше, навіть деякі бригади розділились, що не є в стандартах НАТО. Треба об’єднуватись, не роз’єднуватись без потреби, і концепт єдиної армії, про який я говорю, має у собі навіть більше. Треба об’єднати керівництво мобільними резервами, територіальними формуваннями, Національною Гвардією. Стандарт повинен бути один. Я обґрунтовую свою суперечку з Мар’яною Безуглою, членом парламенту, де вона каже, що Національна Гвардія має краще розуміння про цінність життя, ніж армія.

Це вказує на те, що армійські генерали не так все бачать як воно є в дійсності. Генерали не бачать і територіальну оборону як частину армії навіть тоді, коли вони воюють пліч-опліч, вони їх вважають другорядними, «не такими важливими як ми», як це видно мені. І це не вірно, всі мають мати таку ж повагу і така відношення до себе як армія, особливо в час війни.

Командувач мобільними силами нещодавно сказав, що всі його солдати мають як мінімум один місяць чи два місяці підготовки. По перше, місяць чи два – це велика різниця, бо рекрути і більшості країн мають 14 тижнів як мінімум, і це без серйозних спеціалізованих тренувань, і правдива підготовка навіть НЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ до 14 тижнів.

В Британії це фактично 28 тижнів добойової підготовки. А ви говорите про один-два місяці, але що найгірше, деякі волонтерські батальйони йдуть на передову після менше ніж ТИЖНЯ тренувань. Подумайте, скільки вчать шофера автобуса?  А ми говоримо про війну, і що трапляється – люди гинуть, навіть втікають, і чи можемо ми їх звинувачувати, бо більшість їх вмирає від недостатньої підготовки, бо нема стандарту однієї армії, стандарту тренувань.

А керівництво каже, що вони зайняті і не мають часу, і це не завжди правда. Вони зайняті тим, що не знають, як це правильно вирішити. Ви маєте знати і вміти як здобувати час, як зробити правила корисними, як, для прикладу, зробити тренування продуктивним і як залучити людей з фронту до вишколу нових. Якщо ви не дасте можливості кращим вчити молодих, то це не допоможе їм бути ефективними на фронті,і втрати будуть ще більшими. Це як замкнене коло, яке треба розірвати, особливо коли є небезпека війни ще на два роки, що може дійсно статися. Україна має запозичити досвід Америки та Англії, продукувати  сили всередині країни.

Оксана:

– Ви вважаєте, що багато з зазначених проблем все ще пов’язані з совєтським минулим, з бюрократією в українській армії, бо ми все ще маємо багато командуючого персоналу з тих часів, і вони не дуже прагнуть змінитись і взяти за основу систему НАТО? Ви згадали про неоднозначний закон 8271, і про неприпустимі випадки  чотиритижневого очікування на підпис від МО на дозвіл доставки закуплених в Європі дронів, що мало б бути вирішеним за хоча б 12 годин.

Глен:

– Так, ви маєте рацію, забагато бюрократії, я маю друга, котрий нарікає на засилля паперової роботи будучи офіцером, і ці пепери такі ж як і вчора, щодня те ж саме, …але від нього цього вимагають певні правила, а це забирає його час. І все це йде зверху, від міністерства оборони до батальйонів та об’єднань на фронті. Щоразу офіцер відволікається на паперову тяганину замість приділяти час якості військових дій.

Я маю надію, що хтось врешті решт це змінить, але…  Кажуть що нема кому? Ось генерал, колишній командувач Муженко зараз сидить вдома, він був в системі “planning cell”, так званої групи, що об’єднує найкращих експертів з аналізу і планування, з лютого до квітня, він має неймовірний досвід, він міг би бути командувачем по підготовці чи командувачем по боротьбі з бюрократією, для прикладу…

Чи чули ви про проблему з виплатами війську? Бонуси для багатьох були ліквідовані, а командири мають вирішувати – кому їх давати через визначення: хто був на лінії вогню. І це має робитись щодня!

Власне мій товариш це робить! Це людина з бойовим досвідом з 2016 року, і він займається ВІДМІЧАННЯМ в паперах хто з його бійців де був під час бою! Це можна було б зробити за допомогою ІТ спеціалістів, яких є досить і на фронті, зробити щось на зразок мобільного додатку вже давно, але це не робиться.

На жаль, старші офіцери не бачать великої картини. Історично так склалось ще з совєтських часів, вони приймають рішення, але не вміють думати. Правила мають бути змінені, і треба повідомити всіх про це. Наведу ще один приклад, військовий з Херсоні, якого я знаю, був поранений в бою, і це сталося під час нападу з неба, він і його побратими були поранені під час нападу з повітря, з ворожого літального апарату, але їм не дають бонус через те, що поранення було не з рушниці! Як це розуміти, бо решта бригади бонус дістала..! Як це вплине на лідерство і як це пояснить кваліфікацію керівництва бригадою? Це скаже вам багато, чи не так? І це тільки один приклад з багатьох. Ви не можете собі дозволити мати таку тупість мислення.

Оксана:

– Так, це пов’язане і з великими скандалами в МО, з закупівлями їжі для фронту за завищеними цінами, і це поряд з скороченням виплат воїнам. Це не допомагає моральному духові наших солдатів.

Глен:

– Я не думаю, що для багатьох керівників МО і багатьох генералів, за винятком Залужного, розуміння моралі взагалі існує. Я цього не відчуваю. Якби мораль була важливою, то вони б спілкувались по іншому. Не думаю, що моральна сторона дійсно присутня в системі. Що є дуже сумним висновком.  Але вояки з лінії вогню роблять все можливе, незважаючи на цю проблему.

Військові, з якими я спілкуюсь, не втрачають надії, вони не багатослівні, але я чую злість і роздратування часто, вони не задоволені багатьма речами. Особливо толі, коли вони розуміють, що замість ста тисяч гривень вони дістають тридцять, і що їхні сім’ї страждають від цього. І не дивно, що багато з них хочуть залишити службу тепер, щоб знайти краще оплачену роботу для утримання родин, особливо коли там троє дітей. Напруга присутня, це очевидно, і власне тому я написав те що я відчуваю і бачу, щоб допомогти знайти вирішення проблем.

Оксана:

– Повертаючись до проблеми моралі… Я щойно послухала Генерала Кривоноса в одному інтерв’ю, ви напевно його знаєте… Власне було приємно почути, що він повертається на фронт, він дістав повістку, і я впевнена, що він буде дуже потрібним на війні. Але пан Кривонос зауважив, що настрої на призовному пункті вже не такі, які були в перші тижні війни.

Глен:

– Так, це цікаво. Але тут ситуація зовсім інша, і дякую вам за це запитання.

До Національної Гвардії намагаються потрапити дуже багато людей, і це питання до уряду – чому такий наплив дл Національної Гвардії, але не до армії. І це дуже показово, бо Національну Гвардію посилають у гарячі точки з важкими місіями, і Генерал Кривонос має своє бачення на це. Він знає, що таке МОТИВОВАНИЙ ВОЇН. І це питання має бути визначене на рівні держави: чому бажання служити в Національній Гвардії є таким вражаюче великим, а от армія страждає від недостачі людей. Ця проблема має бути дослідженою і вирішеною.

Оксана:

– Одна з тем вашої статті торкається важливості доброї дипломатії в час війни. І це дуже цікава думка, що під час Громадянської війни в США, війни за незалежність, президент Америки відсилав відомих політиків послами до інших країн з метою збору коштів для ведення війни і виробництва зброї. Це було дуже мудре рішення.

Але сьогодні українська дипломатія страждає від браку правильних призначень у багатьох країнах. Як ви, певно, чули, нова посол в Болгарії, … це просто щось на зразок жарту, і це стало причиною втрати правильного співробітництва з урядом Болгарії.

Так само і з Швейцарією, ми там тепер маємо дуже скандальну особу, екс прокурора Венедиктову, вона не виконує своїх обов’язків так, як би хотілось. Також, навіть без прямого зв’язку з часом війни – український посол в Йорданії, в країні з дуже важливими історичними традиціями щодо ролі жінки і там, де питання вирішуються приватно, через особисті контакти – при всій повазі до, можливо, високопрофесійної людини – рудоволоса жінка, на жаль, ніколи не зможе бути на рівних в дипломатіі. Досі Україна не має посла в Китаї.

І як найгірший приклад – призначення посла в США, (О.Маркарова), котра навіть не допомагає Україні, замість дбати про допомогу, збирати кошти для української армії, вона виступає проти Лендлізу, вона навіть втручається у внутрішні справи громадян Америки, критикуючи підтримку цього закону, і заодно підтримуючи витрачання українських коштів (власне коштів США) на закупівлю зброї по не найвигідніших цінах.

Чому ми маємо таку ситуацію в українській дипломатії? Особливо тепер, коли всі все частіше говорять про «дипломатичне вирішення» щодо закінчення війни..?

Глен:

– Це дуже доречне запитання. Повертаючись до американської війни за незалежність, … послами були призначені отці-фундатори, дуже серйозні політики, для допомоги у війні, яку Америка виграла, а ми (Англія) програли, і це дуже дивно, що ми спостерігаємо в Україні. Міністерство міжнародних зв’язків зараз відсунули в сторону, воно втратило свої функції. Ця роль і обов’язки були віддані Зеленському і Єрмаку. Виглядає, що вони контролюють все. Люди обираються дуже неправильно, навіть цих призначеннях…я певно заходжу задалеко в це питання, але вони просто не розуміють НАСКІЛЬНИ ВАЖЛИВОЮ Є ДИПЛОМАТІЯ. Особливо в час війни, бо багато чого може бути вирішеним через добру дипломатію.

Я навіть відчуваю це в країнах Балтії – жодної сили дипломатії не виходить з посольств. І це дуже сумно. Сподіваюсь, що ця ситуація незабаром зміниться. Навіть українське суспільство розуміє, воно починає не тільки вимагати відповідей, а й публічно стверджувати – цього не достатньо, це не є достатньо добрими рішеннями. Я навіть не впевнений, як Зеленський до цього ставиться, чи він це розуміє, бо він чомусь вважає, що він і є тією особою, що має займатись такими речами.

Він взагалі намарно витрачає час сьогодні, він намагається зустрічатись з іноземними лідерами, але справжня дипломатія – не тільки це. Це і розмови з високими посадовцями, це публічність, це статті в газетах. Це спілкування в школах, щоб підняти дух в родинах. Наразі ми цього не спостерігаємо, або бачимо дуже повільні результати.

Побачимо, як все зміниться, особливо щодо Китаю і його впливу. Мені це нагадує часи дипломатії в СРСР, коли навіть потреби в дипломатії як такій не було, і дипломати були просто вдячними за лояльність до них. Але в час війни це зовсім не те, що потрібно вам.

Оксана:

– Власне ви згадали Китай, і після останніх подій виглядає, що ми зрозуміли, що світ вирощував отих монстрів – Путіна і китайський режим, і ми спостерігаємо, як світ сприйме цей новий вектор щодо політичного напрямку Китаю, хоч він і так майже очевидний.

Якщо ви пам’ятаєте нашу першу розмову, ще на початку війни – моїм запитанням до вас було : чому Захід і світ не хоче потужної перемоги України, і мій настрій, як би це дивно не звучало, тоді був більш оптимістичним ніж сьогодні, бо здавалось – місяць-два, і світ зрозуміє хто є хто, хто на стороні правди, і, звичайно, це Україна. Я відчуваю більше песимізму сьогодні, ніж 10 місяців тому. То я првторю своє запитання – що змінилось, бо ж тепер все більше схилянь до дипломатії у питанні перемоги..?

Глен:

– О ні, це все ще може відбутись, не відкидайте цієї можливості. Ми все ще маємо досить сильну підтримку України у всьому світі, хоч і набагато повільніша, ніж хотілося б.

Я бачу не так зменшення підтримки, я радше бачу сповільнення, бо ми заглиблюємось у більш важкі зони в цих країнах. Що ми спостерігаємо зараз – виснаження цих країн в їхніх власних системах. Як ситуація з танками Абрамс, що були обіцяні іншим країнам, для прикладу, і США, можливо, налякані необхідністю будувати нові заводи для тих же танків, і ця ноша лягає на індустрію.

Компанія “Rheinmetall”, (Німеччина), наприклад, вона навіть готова була віддавати для України дещо задарма, щодо роботи з німецьким обладнанням і доставкою до фронту, але так, сповільнення очевидне.

Я слухаю Борреля (Верховний представник ЖС по міжнародних контактах), він каже що має план А, план В і далі, і це багато коштів,  і раптом закінчує словами про «обговорення та дискусії» щодо цього.

Це майже вбило мене! Чому цього не можна вирішити простим рішенням і згодою, я не відчув жодного розуміння невідкладності таких рішень. В такій ситуації можна порушувати правила, робити те що необхідно, а дискутувати вже потім.  Так, жодного відчуття гостроти ситуації я не бачу, окрім звичайно Польщі, Балтійських країн, Англії, Словакії, Чехії…

Особливо наголошу про ВІДСУТНІСТЬ ВІДЧУТТЯ НЕБЕЗБЕКИ І НЕВІДКЛАДНОСТІ рішучих дій зі сторони США! Вони навіть не розуміють небезбеки відсутності відчуття небезпеки! Чому це все триває так довго? Вони навіть обмежують кількість людей, потрібних в Києві! Особа, котра повинна бути в МО, відсутня! Ця особа не може бути відряджена, бо є ліміт на кількість людей! Відсутній реальний аналіз і розуміння ситуації.  І через це щодня гинуть українські люди, і ефективність ЗСУ відповідно знижується.

Оксана:

– Багато консервативних американців, і я, звичайно, критикуємо недостатні дії Білого Дому і особисто Байдена, котрий нещодавно навіть не підтримав рішення про проведення в майбутньому спеціального міжнародного відкритого трибуналу щодо злочинів Путіна, як це було заплановано , а схиляє Україну до проведення власного суду. Це означає, що він не хоче публічності у засудженні Путіна і його режиму. І він, звичайно, хоче все таки зберегти обличчя Путіна. А коли ми бачимо ті квадратні милі сховищ важкої зброї в Арізоні, Неваді, котрі могли б бути надані Україні…

Глен:

– Але це питання вже досить застаріле, і Україна не зможе цим скористатись, це все просто вмирає ось там. Технологічно і військово це вже не має цінності. Це все, і навіть більше, могло б бути надано Україні раніше і зробити фундаментальну різницю.

Чому Байден так веде себе щодо Путіна – я не розумію. Це якийсь нонсенс, і це приведе його до конфлікту з іншими країнами. Бо вбивця дітей не може уникнути кари. І дивлячись на дії Байдена, треба замислитись – що стоїть за такими рішеннями його і Білого Дому? Чи не російські гроші там? Я не знаю, можливо, але якщо так – то там гроші замішані з двох сторін, бо Росія ніколи не робить цього односторонньо. Багато країн грішать подібним, навіть і моя власна країна. Лондон – це велика пральня для грошей з Росії. Незважаючи на закон, нібито гарантуючий ревізію цих грошей, в нас тільки дві особи були притягнені до суду. А тони тих грошей все одно крутяться навколо Лондона… А як щодо Швейцарії?

Оксана:

– Моє останнє запитання щодо дуже болючої проблеми для України – щодо чогось, що знову ж іде з Білого Дому. Чому , на вашу думку, Байден не запускає в дію Закон про Ленд-ліз, що був затверджений Конгресом і схвалений нами, громадянами Америки і платниками податків. Це виглядає як «нон ґрата» Закон, про який не можна вже навіть згадувати, і зокрема в Украіні розмови про нього фактично заборонені через наказ з Білого Дому. Це нагадує випадок «мертвої вагітності», з якої вже нічого не народиться. А Україна так зараз потребує цього Закону…

Глен:

Це дуже добре запитання, …з одного боку виглядає, що Байден не хочемобразити Росію швидкою перемогою України, бо люди ментально не готові до такого.

Моє відчуття таке, що БАЙДЕН І БІЛИЙ ДІМ ХОЧУТЬ РОСІЮ ТАКОЮ, як колись, можливо з новим лідером, вони все розкладуть як треба, …але цьому не статись! Він не дооцінює Європу, і він НЕ ДООЦІНЮЄ УКРАЇНУ. Бо це неприпустимо для українців, і ніколи не стане можливим.

Якби це сталось – це буде крок на 10 років назад, як хворий зуб, недостатньо болючий для Америки, щоб іти до дантиста, але достатньо неприємний, щоб життя було дискомфортним. Або це влаштовує Америку, щоб не випустити «Джина з пляшки», яким би був Ленд-ліз, бо в Америці є досить людей, схиблених на можливості контролю. Я щиро надіюсь що це не проросійські дії… Я дійсно сподіваюсь на це… Але знаєте, люди повинні частіше про це запитувати, що відбувається, що це за гра ? Байден був під тиском в квітні-травні, чи не так?  І, можливо, суспільство повинно знову на нього тиснути, бо він не робить достатньо.  Побачимо що станеться…

Оксана:

– І ще одне маленьке запитання… Борис Джонсон заявив про свою ідею, ще будучи прем’єр міністром, щодо створення союзу України, Польщі та Англії, військового союзу. І це було б дуже потрібним зараз, в час війни, але і для майбутнього.  То ж чи не могли б ви зателефонувати до пана Джонсона і запитати, …чи можливо ви знаєте вже щось про ці плани?

Глен:

– Борис Джонсон зараз під великим тиском зі стороно своєї партії через своє можливе дезінформування парламенту щодо своїх дій в часи пандемії. На рахунок цього союзу – мені здається, що формально він діє, Польща робить надзвичайно багато в ці дні, вони знають, що будуть наступними, якщо війна буде продовжуватись і все піде ще глибше.

Оксана:

– Так, але зараз це виглядає як добра дружба, що може перерости в щось більш офіційне, в документально підтверджений союз, який би зробив ці країни ще міцнішими, зважаючи на ситуацію.

Глен:

– Це вимагатиме ще дуже багато зусиль, щоб затвердити щось подібне, бо Англія є поза ЄС на даний момент, і процес європейського захисту власне зараз теж опрацьовується. Такі питання потребують глибокого вивчення. Наприклад, великі британські військові ресурси розміщені зараз в Естонії, і нерозважливо було б все перекидати до Польщі , і маємо вважати на НАТО правила, теж, бо раптом США, Німеччина, Польща і Литва мають свій  блок там, і що?

Занадто багато вього відбувається зараз, особливо в Польщі, всі тренування, підготовка військових – все зараз діється там, це величезна активність. Польща вже робить більше ніж можливо. Але, так, Борис розпочав щось, це очевидно, і все мусить зачекати, поки не закінчиться війна. Коли це станеться, ми будемо бачити багато змін, реструктуризації . І пам’ятаймо, якщо Україна програє – це буде означати серйозну проблему щодо змін в НАТО, так як НАТО не зіграло своєї ролі в боротьбі з Росією.

Оксана:

– Так, зважаючи на те, що НАТО і було збудоване, щоб боротись з Росією та її режимом, і на разі вони не буде успішні в цьому.

Оксана:

– Але ми повинні вірити, вірити в ЗСУ, це чудовий слоган. Я хочу подякувати вам за ваш час, за вашу любов до України, за вашу мудрість. Коли я читала вашу статтю, я мала відчуття, що готуюся до здобуття ступеня Бакалавра в «Мистецтві війни» чи чомусь подібному в галузі військових наук. Дуже інформативна і просвітницька стаття, ми будемо її активно поширювати.

Глен:

– Так, це можна назвати “Defense Management”, управління захистом.

Оксана:

– Ще раз дякую, пане Грант. Слава Україні!

– Героям Слава!