Интернет-газета KONTINENT на Facebook Интернет-газета KONTINENT в Одноклассниках  Интернет-газета KONTINENT ВКонтакте Интернет-газета KONTINENT в Twitter
Главная / Аналитика / Мовой орігінала

Мовой орігінала

Степан Хмара
Степан Хмара

Героя України, колишнього дісідента, 78-літнього С. І. Хмару викликали до СБУ. Так влада відреагувала на його заяву щодо державної зради президента Порошенко. Це не перший рішучий протест Хмари на дії влади, яка переслідує вільне слово та чесну громадянську позицію. Зателефонував Степану Ільковичу одразу після його візіту до СБУ. – Що вони від вас хотіли, яки намагання, за вашими враженнями? – Мабуть, намагались налякати своїм викликом, але це їм не вдалося…

Віктор Боровіков.

Брехня і користолюбство —
найбільша загроза для державності.

Панамський скандал не оминув і Україну, бо одним із його фігурантів закономірно опинився Порошенко, який поки що, займає крісло Президента України.

Табуни придворних політологів , політтехнологів, експертів та іншої челяді на всіх каналах ЗМІ, намагаються звести все до теми: порушив закон Порошенко чи ні, відкриваючи офшорну компанію, створюючи видимість, що весь бізнес Порошенка обмежується корпорацією «Рошен», яка виробляє солодощі.

Нагадаю, що бізнес Порошенка широко профільний, у різних галузях: потужний аграрний, переробний, страховий, банківський, медійний, машинобудівний.

По-друге, жодної акції, ставши президентом Порошенко не продав! Хоч всі пам’ятають його клятвенні обіцянки продати увесь свій бізнес. Збрехав!

По-третє, на фоні глибокої соціально-економічної кризи, катастрофічного падіння виробництва у всіх сферах, весь бізнес, власником якого є Порошенко, процвітав! Навіть при повній провальній політиці Нацбанку і ліквідації понад 60 банків, банк Порошенка процвітає.

Якби Порошенко продав свої активи, то така ситуація з його бувшими підприємствами не викликала б запитань до Порошенка. Але коли все це відбувається з тими підприємствами, які передані в тимчасове управління іншим компаніям( хоч і не всі), то тут, зрозуміло, вилазять вуха корупції і зловживання, своїм службовим становищем, хоч юридично довести це нелегко, особливо, коли суди і силові структури залежні від Порошенка.

Гра з передачею активів в управління іншим компаніям – просто цинічне шахрайство! Тому звужувати погрішність Порошенка до відкриття офшорної компанії і корпорації «Рошен» — це тільки спроба відвести увагу від значно важливіших антидержавних діянь Порошенка. Бо адвокати Порошенка, зосереджуючись лише на «панамській авантюрі», роблять акцент на тому, що в даному випадку президент закон не порушував. І це справді так. Але він збрехав, вчинив аморально, маючи намір полегшити собі податкове навантаження. Навіть цього одного ганебного факту предостатньо, аби понести політичну відповідальність. Адже, він Президент. За такі поступки в цивілізованих країнах високі посадовці йдуть у відставку.

Наш Порошенко навіть не думає попросити вибачення в українських виборців. Очевидно, що покаятися Порошенко буде готовий, коли вже буде з петлею на шиї.

Такі як Петро Олексійович на чолі держави –

це найбільша загроза для суверенітету України!

Про це хотілося би поговорити більш конкретно. Банально повторювати: масштаби корупції є найбільшою загрозою для існування держави, якщо немає поступу в боротьбі з корупцією, то це означає, що корупцією найбільше вражені найвищі ешелони влади.

По-друге: всі заяви про боротьбу з корупцією є демагогічною імітацією, а творення розмаїтих антикорупційних структур є лише відволікаючим моментом і підміною конкретних антикорупційних заходів.

По-третє: головним джерелом корупції є політика Порошенка.

Чому найбільша вина лягає на Порошенка? Бо, Порошенко має найбільшу фракцію в парламенті. Він має право законодавчої ініціативи і невідкладного розгляду його проектів. Проте команда Порошенка не зробила жодного кроку в напрямку подолання корупції. Порошенкові підпорядковані майже всі силові структури. Він має незаперечний вплив на всю судову систему!

Вся кадрова політика Порошенка є корумпованою! При підборі і розстановці кадрів Порошенко керується не інтересами держави, а своїми власними і свого найближчого оточення. Його кадровий принцип — особиста відданість йому, всупереч державним інтересам.

Ось деякі приклади. Голова Нацбанку В. Гонтарєва. Висуванка особисто Порошенка. Він є її впертим покровителем, незважаючи на великий резонанс невдоволення її керівництвом НБУ. Вона нанесла непоправний удар по банківській системі такої сили, що фактично паралізувала основну її функцію – «кровоносної системи» економіки – кредитну.

Безглуздою політикою НБУ знищено понад 60 банків (як правило українських), багато з яких могли б працювати. Підірвано довіру до банківської системи, і відтік банківських вкладів, що нанесло паралітичний удар по банках і їх вкладниках, дестабілізувало національну валюту.

Через шахрайське рефінансування, громадяни України, пограбовані на десятки мільярдів доларів. За цей грабунок, серед білого дня, несе велику долю відповідальності разом з Гонтарєвою і особисто Порошенко, який у цей час не біднів, як більшість народу України, а нарощував багатство!

Бізнес партнер Порошенка і голова Адміністрації Президента Ложкін – шахрай з великої дороги, місце якого в тюрмі, а не державних посадах. Вже майже рік, як журналісти газети «Експрес» провели детальне розслідування супер афери Ложкіна, яку він здійснив разом з Курочкіним при продажу медіахолдінгу Ложкіна через офшор, не сплативши півмільярда гривень податку.

Крім несплати податків, ці два кадри (Ложкін і Курочкін) ще й прокрутили банківську аферу і ще раз нагріли державу (українських громадян). До речі, журналісти зверталися з цього приводу в ГПУ, і нарешті, до Президента Порошенка. Реакції – нуль.

Але Ложкіна, замість Лук’янівки, хочуть делегувати на другу посаду в уряді. Тому, нема чого дивуватися, що хоч Курченко за межами України, але нічого цього не бачить ні ГПУ, ні СБУ. Зрозуміло чому.

Спокійно себе почуває в Україні і Борис Колєсніков – один з центрових організаторів антидержавного шабашу в Сіверодонецьку у 2004 році і корупційних афер, пов’язаних з Євро — 2012, і закупівлею «Хюндай». Те саме можна сказати про Ю. Бойка, О. Вілкула і цілий ряд інших діячів типу Єфремова, смотрящого Путіна в Україні і його кума Медведчука. Вся ця наволоч має пряме прикриття особисто Порошенка.

То про яку боротьбу з корупцією може йти мова, якщо найголовніший корупціонер в державі — Порошенко. Він же гарант мафіозно-монополістичного олігархічного злочинного угрупування.

От в чому, ви думаєте, різниця між мафіозними кланами в Україні та інших державах?

В інших державах мафія наносить збитки державі і влада бореться з мафією, в Україні ж мафія знаходиться на чолі існування самої держави. В нашій державі глава держави є покровителем мафії. І тут ми бачимо, як найбільша внутрішня загроза пов’язана з зовнішньою, і багатократно посилює її.

Відомо, що Порошенко успішно розвиває свій бізнес на території держави агресора – Росії. РФ розв’язала війну проти України, окупувала частину території України, своїми військовими підрозділами разом з організованими і озброєними нею загонами колаборантів веде бойові дії на території України.

Попри незаперечний факт наявної війни, яку веде РФ проти України, досі Україна юридично не визнала Росію державою агресором. Шалений опір такому вкрай потрібному визнанню чинить Порошенко. Порошенко прийняв кремлівську трактовку війни на Донбасі, яку Росія називає «внутрішньоукраїнським конфліктом». В догоду Кремлю, Порошенко цю війну називає антитерористичною операцією (АТО).

Він також погодився з Кремлем і намагався, на догоду Путіну, змінити Конституцію України (поки що це йому не вдається), погодився піти, на так звані, Мінські домовленості, згідно з якими Москва намагається змусити Україну до поетапної капітуляції: сісти за стіл переговорів з ватажками бандформувань колаборантів, повністю півдконтрольних Росії (що частково вже робиться у Мінську), амністувати проросійських бандитів (що неформально вже давно робиться, залишилося лише формально це оформити), провести вибори на окупованих територіях і узаконити російський вклад на Донбасі, взяти його на повне утримання України, без будь-якого контролю над ними.

Незважаючи на те, що з самого початку було очевидно, що Мінський договорняк це зрада України і він не приведе до позитивного завершення війни проти України, а лише модифікує цю війну у більш вигідні і дешеві для Росії форми, не змінюючи головну мету, заложену в них Кремлем – знищення української держави, Порошенко продовжує, як папуга повторювати, що альтернативи Мінським домовленостям немає. І це при тому, що практика півторарічного тупцювання в Мінську завела Україну в глухий кут.

АТО і Мінський «котел» заганяють Україну на шлях ганебної капітуляції, вони позбавляють українських громадян вимагати від Росії компенсації за нанесені збитки, консолідованого позову України до Росії, як держави-агресора, яка завдала Україні збитків на трильйони, вимоги відшкодування (якщо зараз важко досягнути, то обов’язково закласти юридичне підгрунтя для реалізації в майбутньому).

Такою поведінкою влади, і в першу чергу Порошенка, Україна позбавляє себе отримувати оборонну зброю (для внутрішнього конфлікту зброю не прийнято постачати), а також вимагати нарощувати санкції проти агресора, бо Україна сама не визнає Росію агресором, а російський бізнес в Україні процвітає (в тому числі банківський, Гонтарєва створює для нього преференції, знищуючи українські банки).

На догоду Кремлю, Порошенко заблокував ратифікацію Римського статуту, аби відновити електропостачання на комбінат «Крим-титан», бо титан дефіцитний стратегічний матеріал і він конче потрібний для російської військової промисловості. Потім цією зброєю будуть вбивати наших воїнів. Так само, як за гроші з податків, сплачених Порошенком в Росії, його підприємствами будуть закуповувати зброю, щоб потім знищувати нею українців.

В даному випадку це вже не тільки ганебний аморальний вчинок, такі дії мають юридичну оцінку – ДЕРЖАВНА ЗРАДА!

Хіба цього не розуміє Порошенко? Він, що не розуміє своїх обов’язків як Президент, того, що він повинен вживати конкретних заходів для оборони держави: запровадити воєнний стан ( якщо не на всій території, то принаймні в районах, прилеглих до зони військових дій), створити ставку Верховного головнокомандуючого, провести зачистку насамперед у вищому військовому керівництві від бездарних елементів, покарати винних за явно провальні військові операції, як наприклад в червні 2014 р., під час так званого десятиденного перемир’я, не чинити опору і пропускати на територію України колони танків, ракетні комплекси та іншу зброю і російських військові підрозділи, а пізніше за безпосереднім розпорядженням безперешкодно пропускати так звані «гумконвої».

За такі злочинні дії і бездіяльність своєю кров’ю дорого заплатили кращі українські патріоти. Ця кров і на совісті Порошенка. Хоч марно шукати совісті в цього цинічного, ненаситного бариги, який зробив Україну заручницею свого збагачення і розглядає державу, як свою приватну корпорацію. Аби остаточно підпорядкувати Україну для задоволення своїх приватних інтересів, Порошенко здійснює політику, спрямовану на узурпацію влади і встановлення авторитарного режиму.

На цьому шляху він зробив вже досить багато: фактично перетворив парламент у слухняну маріонетку, правоохоронні органи і суди продовжують ( як і при режимі Януковича) задовільняти інтереси мафіозного режиму Порошенка. В країні наростають переслідування українських патріотів з добровольчих батальйонів і громадських активістів, а самі добровольчі батальйони практично, знищені. Пріоритет надається збільшенню, зміцненню і забезпеченню розмаїтих поліцейських структур і підрозділів, щораз більше здійснюється тиск на незалежні від влади ЗМІ. Брутально нехтується Конституція і закони України.

Режим Порошенка здійснює політику індульгенції злочинних функціонерів попереднього режиму (ніхто з них не притягнутий до відповідальності), зовсім не проводиться зачистка «п’ятої колони» Кремля в Україні, чим значно посилює підривні можливості Кремля всередині держави.

Порошенко навмисно блокує збір і систематизацію фактів доказової бази російської воєнної агресії проти України, а також їх юридичного закріплення і використанні на дипломатичному і юридичному (в міжнародних судах) рівнях, в закордонній політиці.

Підтвердженням такого висновку є втаємничення від української і міжнародної громадськості, взятих в полон і знищених на території України російських військ і озброєнь, досі не оприлюднено даних про масштаби руйнувань промислового комплексу, інфраструктури, нанесенні екологічних збитків, демонтованих і вивезених заводів, нанесені екологічних збитків та вивезених заводів до Росії. Навіть невідомо чи збирається така інформація. А от те, що така інформація концентрується в одному центрі і не закріплюється юридично, відомо точно — це злочинна бездіяльність!

ВИСНОВОК: Політика Порошенка суперечить національним інтересам українського народу і є найбільшою загрозою для існування української держави!

Він показав повну неспроможність виконувати конституційні обов’язки Президента. У внутрішній політиці П. Порошенко, зловживаючи своїм високим службовим становищем, всі зусилля спрямовує на власне збагачення і збереження злочинної, наскрізь корумпованої мафіозно-олігархічної системи.

Безпекова політика Порошенка не спрямована на ефективне протистояння агресору і поетапне звільнення окупованих територій. Навпаки, всі його дії скеровані на пасивну бездіяльність, яка має деморалізуючий характер на українських військових. Така тактика Порошенка повністю влаштовує російського агресора, а для української сторони вона зовсім безперспективна, бо штовхає Україну до капітуляції.

Закордонна і дипломатична політика Порошенка повністю провальна і загрожує зовсім перетворити Україну з суверенного об’єкта в остаточний бездержавний безправний об’єкт зовнішнього впливу. Провалу зовнішньої політики сприяла повна бездіяльність і безконтрольність Комітету ВРУ з питань закордонної політики, який очолює ГАННА ГОПКО – слухняна, безпринципна, маріонетка адміністрації Президента.

Якщо не зупинити нинішню злочинну політику Порошенка, Україні загрожує втрата суверенітету і розпад держави. Зупинити ці загрозливі процеси може тільки організований масовий тиск на президента і Верховну Раду здорових патріотичних сил українського суспільства.

Суспільство повинно нарешті рішуче вимагати від влади:

  1. Нарешті перейти від імітації до реальної боротьби з

корупцією. Для цього має бути принципово змінена кадрова політика, яка є шкідливою і ґрунтується на кумовстві, корупційних інтересах певних груп і високих владних посадовців на принципово інші принципи: патріотизму, професіоналізму, порядності (3П).

  1. Невідкладно провести зачистку в суддівському корпусі від негідників.

3.Звільнити від агентурних і антиукраїнських елементів органи СБУ та інші силові структури.

  1. Рішуче розпочати очищення України від «п’ятої колони»( ключових діячів партії регіонів), які заплямували себе антидержавною і корупційною діяльністю, зокрема таких, як : Медведчук, Єфремов, Колесніков, Ківалов, Вілкул, Льовочкін, Шуфрич та ін.
  2. Припинити переслідування українських патріотів з добровольчого руху і громадських активістів.
  3. Зупинити наступ «русскаго міра» через русифікацію ЗМІ і державного апарату, системи освіти.

Безпека держави і відновлення територіальної цілісності України повинні бути головними пріоритетами для державної влади України.

Українське суспільство повинно усвідомити основоположні принципи і послідовно, активно боротися за їх реалізацію.

Найвища цінність і необхідна передумова для існування і розвитку української нації є розбудова і збереження Української Соборної Самостійної Держави. Будь-які територіальні поступки на користь і вимогу іноземної держави (держав) не припустимі і не можуть бути предметом дискусії.

Внутрішньо державний устрій України – виключна справа українського народу і не може бути предметом переговорів і дискусій з іноземними державами. Принцип унітарності української держави непорушний.

Тільки українське суспільство визначає концептуальні принципи державної політики до виконання владою, а не навпаки.

Виходячи з цих основних принципів, українська влада має відповідно здійснювати повсякденну політичну практику, а суспільство має контролювати її реалізацію.

Під впливом трагічних подій останніх років — розв’язаної військової агресії Росії проти Української держави і українського народу, руйнується ілюзорний міф про братній російський народ, «споконвічну дружбу» між двома народами.

Російський народ завжди був смертельним ворогом українського народу, а його правителі тільки реалізовували агресивні загарбницькі плани росіян проти українців. Війна росіян (московитів) проти українців ніколи не припинялася продовж майже 8 століть. Ця війна завжди була спрямована не лише на поневолення українського народу, а на його знищення. Вона здійснювалася у різних формах: соціальному пригнобленні, знищенні української культури, мови і її творчих носіїв – інтелектуальної еліти, депортаціях, масовому фізичному знищенню голодоморами.

Тобто, Російська імперія послідовно здійснювала політику етноциду проти українського народу. Таку комплексну війну проти українського народу продовжує Москва і тепер: у формі військових дій, етнічних чисток на окупованих територіях, в Криму і на Донбасі, інформаційну війну на міжнародній арені.

Такий стан буде існувати доти, поки існуватиме Російська імперія та імперські комплекси в російського народу. І це має об’єктивне підгрунтя: українці і москалі психологічно несумісні.

Етногенез українського народу українського народу формувався на ґрунті осілого землеробства, тобто мирного творення. Москалі ж формувалися на принципах монголо-азійської, агресивної загарбницької експансії. Все це треба пам’ятати, аби не робити катастрофічних помилок у прикладній політиці і не плекати ілюзорних надій на майбутнє.

Враховуючи історичний досвід і тотальну війну теперішнього кремлівського імперського керівництва проти Української держави і українського народу, спрямовану на знищення не тільки нашої держави, але й народу («росіяни і українці – один народ» — Путін!) всіма засобами, включно з військовою агресією і окупацією українських територій – Криму і частини Донбасу, вести прямі переговори з явним, але не визнаним на законодавчому рівні Україною агресором – це вершина цинізму і брехні, яка є очевидною державною зрадою президента Порошенка за бездіяльної співучасті Верховної Ради.

Так звані неодноразові «ініціативи» Порошенка, Мінські домовленості, насправді це план Путіна по знищенні України. Постійні заклинання Порошенка, що альтернативи Мінським домовленостям немає. Розв’язання «конфлікту на Донбасі» (саме так Порошенко офіційно називає російську воєнну агресію) можливо тільки дипломатичним шляхом, це шлях ганьби і зради, який веде до поразки і капітуляції.

Постійні лякалки Порошенка про широкомасштабну війну Росії проти України, нав’язування стереотипу про неможливість ефективно давати відсіч агресору, заборона наносити відплатні адекватні удари по окупантах, відсутність ініціатив і планів деокупації, небезпечні базікання про можливість проведення виборів на «непідконтрольних Україні територіях під контролем поліцейських сил ОБСЄ» — все це свідчить про нездатність і небажання організувати обороноздатність держави, пропонувати шляхи звільнення окупованих територій, а навпаки сіє розчарування і безвихідь в суспільстві, деморалізуюче впливає на наших військових і явно на руку Путіну.

По-перше, в Кремлі сидять бандити, але далеко не ідіоти. Широкомасштабне воєнне вторгнення вже не вдалось би Путіну, нібито під внутрішньо український конфлікт, навіть за сприяння Порошенка. Це була б відкрита демонстрація брутального порушення всього міжнародного правопорядку. Агресор остаточно демаскував би себе і протиставив всьому світовому співтовариству з прогнозованими наслідками – катастрофою для Російської Федерації.

По-друге, Росія неспроможна виграти відкриту війну з Україною. Для цього потрібно було б кинути практично всі боєздатні військові ресурси і оголити безкрайні простори імперії, оголити найбільші у світі державні кордони. Це абсолютно нереально. Крім того вже навіть Обама не посмів би продовжувати табу на постачання Україні найновіших озброєнь. Таку війну не можливо було б втримати у форматі воєнного конфлікту лише між двома державами. Така війна неодмінно була б інтернаціоналізована.

Тому Путін намагається знищувати Україну найменш затратним для РФ шляхом. Тому він вибрав на даному етапі «Мінський котел». Нажаль, в цьому максимально сприяє Путіну, своєю брехнею і зрадою, Порошенко.

Як виходити з цього глухого кута, в який загнав Україну Порошенко і продажний парламент? Суспільство повинно запропонувати альтернативну політику захисту держави на заміну політики зради нинішньої влади і організованим тиском змусити владу виконувати свою волю.

Ця політика повинна включати комплекс заходів: правових, дипломатичних, економічних, інформативно-просвітницьких, силових. Окремо взятим з цих заходів дуже важко або зовсім неможливо задовільно вирішити воєнний конфлікт.

Зокрема тільки дипломатичним шляхом абсолютно неможливо вирішити цей військовий конфлікт.

Що треба зробити Порошенкові.

  1. Відмовитися брехливо називати акт російської військової агресії проти України — антитерористичною операцією (АТО) і закріпити цю реальність на законодавчому рівні( Указ президента та постанова ВРУ). Відповідно збирати доказову базу (факти) російської агресії, число жертв, руйнування промисловості, інфраструктури, нанесені екологічні збитки, трофейна зброя дані про захоплення і число і число знищених російських військових. Ця доказова база має регулярно доводити ся до відома міжнародних організацій, урядів і громадськості іноземних держав.
  2. Вимагати від Президента запровадити воєнний стан в Донецькій і Луганській областях. Від ВРУ – визнати, захоплені частини Донецької та Луганської областей — окупованими територіями.
  3. Відхилити будь-які переговори про вибори на окупованих територіях Донбасу, чим би вони не обумовлювалися: проведення їх за українським законодавством, під контролем ОБСЄ. Це небезпечна пастка , яку Путін розставляє за допомогою своїх західних партнерів. Реінтеграція цих територій можлива лише за умови деокупаці, повного виведення російських військ і розброєння бандформувань російських колаборантів.
  4. Розірвати дипломатичні відносини з агресором – Росією
  5. Конфіскувати державне майно, активи, фінансові установи Росії, відповідно майно і активи приватних юридичних осіб, громадян РФ заарештувати.

За півтора року дії так званих Мінських домовленостей російська сторона не виконала жодного пункту. З них: кожен день обстрілювала українські позиції, цивільні об’єкти, де постійно нарощує озброєння на окупованих територіях. За таких обставин українська сторона повинна припинити безрезультатні зустрічі тристоронніх груп у Мінську, бо вони служать тільки для прикриття односторонніх виснажливих бойових дій російської сторони і нічим не виправданих втрат наших військових, яким заборонено наносити адекватні удари по позиціях агресора.

Україна повинна докорінно змінити свою політику і дипломатію. Замість намагатися виконувати план Кремля під тиском західних кремлівських агентів, типу Штайнмаєра, Україна нарешті повинна проявляти ініціативу і вести наступальну дипломатичну політику.

Потрібно вивести переговорний процес за рамки безпорадної норманської четвірки і нав’язаного нею Україні Мінського капкана. Наша дипломатія кожен день повинна рішуче доводити це не лише до урядових кіл західних держав, до громадськості цих держав і не тільки їх.

Україна має робити все аби переконливо обгрунтувати, що війна Росії проти України з метою її покорити не є кінцевою метою, а лише елементом. Хоч дуже важливим, в її геостратегічних планах. Досі Україна практично нічого не зробила в цьому напрямку і доказ цьому: не визнання Росії агресором юридично, не визначення статусу захоплених територій окупованими, не розірвані дипломатичні відносини, несуттєві економічні санкції.

Поки що Україна проголошувала пусті декларації і Порошенко виступав з безглуздими фейковими ініціативами. Для успіху нашої дипломатії мають наводитися факти і аргументи, які зачіпають інтереси інших держав. Україна має наголошувати на тому, що окупації Криму Росія збільшила у п’ять разів кількість своїх військових (серед них значна частина сил спеціального призначення, що засвідчує агресивність намірів Кремля), нарощує потужність Чорноморського флоту і заявила про наміри розмістити в Криму ядерну зброю( можливо вже її там розміщує), бо ж Росія вже вийшла за межі договору про звичайні озброєння в Європі. З агресивною метою Росія проводить політику етноциду щодо кримських татар, намагаючись їх витіснити з Криму. Росіян активно переселяють до Криму і загрожує, надаючи їм власність, пограбовану у кримських татар і українців.

Така політика має виражені агресивні наміри загрожує безпосередньо країнам чорноморського і середньоморського басейнів, країнам Південного Кавказу, Середнього і Близького Сходу. Країни Північно-атлантичної спільноти мляво реагують на такі виклики Кремля. І тут Україна повинна проявити політико-дипломатичну ініціативу і наступальну наполегливість на Європейському театрі , серед країн мусульманського світу, по лінії ООН.

Україна повинна не слухати штайнмаєрів – провідників політичних планів Кремля, які намагаються змусити нас покоритися і сліпо виконувати плани Путіна, а навпаки, наполегливо пояснювати урядам західних країн і особливо громадськості, яка є серйозним фактором впливу на свої уряди, що якщо Кремль підпорядкує Україну своєму впливу, то загроза для Європи стрімко зросте і витрати на заходи безпеки їхніх країн будуть потребувати багатократного збільшення. Ще і ще треба нагадувати сонній ЄВРОПІ, ЩО ВІЙНА Росії проти України – це боротьба Росії за переділ світу на користь російського імперіалізму, що в сучасному світі є головним провідником деспотизму і свавілля, головним ворогом гуманістичного світу.

Першочерговим планом Кремля є: підірвати єдність Європейського союзу через роздмухування суперечностей між країнами європейської спільноти, максимально підірвати солідарність Європи і США. Для цього вона витрачає колосальні ресурси на підкуп політичних партій, продажних високопоставлених чиновників, журналістів, громадських активістів, бізнесові структури.

Виконавши внутрішні умови, про які йшлося вище, Україна повинна наполегливо домагатися від учасників Будапештського Меморандуму нарешті припинити бездіялльно спостерігати руйнівну війну Росії проти України. І вживати конкретних заходів на виконання своїх зобов’язань по гарантуванню безпеки і територіальної цілісності України.

Такі інструменти є: максимальне нарощування економічних санкцій проти держави агресора – РФ, надання Україні сучасної зброї і адекватної фінансової підготовки, бойкот Росії в гуманітарній сфері, обмеження можливості Росії вести підривну інформаційну війну в демократичних державах, політичний осуд агресора на рівні міжнародних організацій. Оскільки Росія брутально порушила основи заключного акта з питань Європейської безпеки в Гельсінки у 1975 р. – про недоторканість кордонів у післявоєнній Європі, повинна домагатися скликання нової конференції з питань Європейської безпеки (Гельсінки – 2);

-позачергового скликання надзвичайної сесії ООН;

-позбавити РФ права голосу в Раді Безпеки ООН при розгляді питань, що стосуються агресії Росії проти України. Для підготовки цього питання Україна повинна підготувати Білу книгу Російської воєнної агресії проти України, що треба було вже давно зробити).

Порошенко часто повторює, що конфлікт (а насправді війна) повинен вирішуватися лише на дипломатичному рівні, але насправді для цього по лінії дипломатії нічого не робить (маються на увазі конкретні ініціативи), крім пустопорожніх декларативних гасел!

По-друге, вирішити воєнний конфлікт Росії проти України в Криму і на Донбасі лише дипломатичними засобами неможливо!

Вирішити цей конфлікт (для України це означає повернути окуповані території і домогтися компенсації від Росії за нанесені збитки) можливо лише в поєднанні справжньої наступальної дипломатії і з застосуванням спеціальних воєнних операцій.

Ось наприклад: розвідка повідомила, що на ст. Дебальцево прибув потяг з Росії, який привіз танки, «Гради», пальне. Що чекати поки вони почнуть вбивати наших військових? В таких випадках їх потрібно знищити залповим артилерійським вогнем! Неодноразово повідомлялося, що на нашу територію час від часу навідуються високопоставлені генерали Генштабу РФ, чиновники (навіть сам Сурков навідувався). То ж вони повинні знищуватися, за допомогою спецоперацій або захоплюватися в полон. Давно повинні бути знищені ватажки «ДНР», «ЛНР».

Така «дипломатія», яку здійснює Порошенко, веде лише до капітуляції! За преференції для свого бізнесу в Росії, які Путін люб’язно надав Порошенкові, він продає інтереси України і українців.

З такою політикою Порошенка, потрібно закінчувати, а якщо він від неї не відмовиться, то потрібно прощатися з Порошенком, бо інакше він покінчить з Українською державою. Подальше паралітичне мовчання інтелектуальної еліти робить її співучасником злочину проти України! Задумайтеся, панове!

23.04. 2016 м. Київ, Степан Хмара.

Для довідки.

Степан Ількович Хмара (нар.12.10.1937) український політик, правозахисник, довголітній політв’язень радянських концтаборів, народний депутат І, ІІ, IV скликань. Герой України (2006). Голова Всеукраїнського комітету захисту політв’язнів (від 2001).

Понравился материал?
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях:

Интернет-газета КОНТИНЕНТ на Facebook Интернет-газета КОНТИНЕНТ ВКонтакте Интернет-газета КОНТИНЕНТ в Одноклассниках
Яндекс.Метрика